Як варто та як не варто втішати вдів війни

Вдова — найстрашніше, що може трапитися, коли твій чоловік військовий.

Ти чекаєш коханого з війни, хвилюєшся, щоранку прокидаєшся в очікуванні звістки, засинаєш у сльозах із молитвою до Бога: «Збережи!»

Телефонний дзвінок — і земля утікає з-під ніг... Усе... Його нема...

Як сказати дитині? Його мамі?

Умить руйнується вся твоя реальність...

Інструкції, як проходити долину плачу, немає. Кожна проживає це по-своєму.

Тепер все дається дуже складно!

Улюблені заняття викликають глибокий біль.

Звичайна життєва рутина, проста й банальна, стає складною й втрачає сенс.

У період скорботи жінка особливо вразлива, емоційно нестабільна, і їй дуже потрібна любов у дії.

Не кажіть їй: «Усе буде добре». Ні! Усе вже погано, і як буде далі — знає лише Бог! Скажіть: «Буде по-іншому, і ми це пройдемо разом, Бог тебе проведе, лиш дозволь Йому».

Не кажіть: «Ти маєш пишатися ним — він Герой». Жодна нагорода не варта смерті коханого!

Не питайте: «За що це вам?» На важкі питання не можливо отримати прості відповіді.

Не вчіть, як проходити час скорботи й болю. У кожної пари були свої стосунки. За мить біль не мине, тут потрібен час.

Не кажіть: «Не плач», або: «Тримайся, ти маєш бути сильною». Ти не маєш бути сильною, Бог знає, що ти слабка й сама не впораєшся. Він допоможе тобі, і з Ним ти це пройдеш!

Не кажіть: «Твій — Герой, а мій не створений для війни». Ніхто не створений для війни! І наші мужні захисники самі ніколи б не обрали таку долю...

Не кажіть: «Час лікує». Бо час не лікує, сердечні рани лікує лише Творець!

...Слова не завжди потрібні. Іноді досить дружніх обіймів, або посидіти разом у тиші, прогулятися, помолитися й поплакати разом.

Будьте готові дати свій час, сили, фінанси, свої молитви! Це те, що справді діє!

Особисте:
13 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині загинув мій чоловік, Дмитро Мельник. Християнин, вірний служитель, люблячий чоловік, татко й син.

Ми прожили в шлюбі щасливі 11 із половиною років, виховували доньку Єву. А потім прийшла війна... Діма служив розвідником у ЗСУ й до останнього подиху був прикладом у всьому. Бог — центр його життя!

Зараз він на небі, із нашим Небесним Отцем.

А ми з донечкою проходимо найжахливіший період, щодня ведучи свої битви, й іноді програємо.

Але твердо знаю: Бог вірний завжди!

Наталія МЕЛЬНИК

Благовісник, 3,2023